Дев’яте березня

9 березня – символічна дата для кожного українця, адже саме цього дня 1814 року народився великий мислитель і митець Т. Г. Шевченко. Минуло 196 років з дня появи на світ Великого генія, але досі не є вивченою, не є осмисленою до кінця постать митця. У різні часи вивчалися певні аспекти його творчості та діяльності, зверталася увага на окремі здобутки Т. Шевченка, але ще не спромігся український народ сповна осягнути цю багатогранну особистість пророка, що пролив світло на спраглий український народ у час, коли панувала темрява на нашій землі. На цьому наголошує Юрій Іванович Ковалів. Такі «болючі» питання, проблеми, повязані із вивченням та розумінням Т. Шевченка, розглядалися на конференції, присвяченій річниці його народження.

Ця конференція відбулася в актовому залі головного корпусу КНУ ім. Т. Шевченка. Тут зібралися усі поважні особи навчального закладу, гості свята, студенти (зокрема, безперечно, спудеї Інституту філології).

Свято розпочалося зі вступного слова ректора університету Л. В. Губерського та вшанування лауреатів Шевченківської премії університету. Серед лауреатів був присутнім і Юрій Іванович Ковалів (до речі, він одночасно є лауреатом народної премії ім. Т.  Шевченка). Велике враження на присутніх справила його доповідь.

Закликаючи розуміти Т. Шевченка як особистість багатогранну, про що вже згадувалося вище, Юрій Іванович звернув нашу увагу на те, що Т. Шевченко є не лише поетом, громадським діячем, а ще й інтелектуалом, мислителем українського народу. Він, проживши лише 47 років (причому на свободі, може, і лише з десяток), спромігся не лише «сіяти у душах зерна різні», а й піднести нашу мову на новий щабель, утвердити в своїх творах особливе, неординарне мислення українців як окремого самодостатнього народу. Все життя він був переслідуваний за мову як ґарант свободи і за свою душу, що ніяк не могла бути рабською.

Юрій Іванович наголошує, що треба вміти читати Шевченка, і що прочитувати все, що заклав у свої твори митець, може лише українець, тому що мислення його відмінне. Лише українець може побачити у «садку вишневому коло хати» унікальний знак втраченого добробуту, а в картині «Катерина» усі ті споконвічні знаки, що з покоління в покоління переходили нам у спадок у піснях наших предків.
Тарас Шевченко – енциклопедія України. На думку Юрія Коваліва, саме тут прочитуються вихідні точки формування української особистості, її самобутність.

Наступним виступив Михайло Кузьмич Наєнко (також лауреат Народної премії ім. Т. Шевченка та Шевченківської премії університету). Він наголосив, що Кобзар не лише взяв з вуст народу слова, а й виголосив те, що народ тільки думав сказати, – вже лише за це він гідний великої пошани. Дослідник заперечив хибну думку, що Шевченко не думав, яким розміром писати, творив лише від душі, адже він, справжній інтелігент, був добре обізнаним із сучасними йому світовими культурними тенденціями і продумано організовував свої твори. Так, поема «Гайдамаки» просякнута байронічним романтизмом. Про це говориться, зокрема, у праці Михайла Кузьмича «Чорна археологія шевченкознавства», присвяченій дослідникам, що, мов чорні археологи, не дотримуються загальних вимог літературознавства під час вивчення творчості Т. Шевченка.

Наостанок, Михайло Кузьмич побажав, щоб і у наших жилах текла справжня козацька кров, як того хотів Шевченко, адже завжди важливо залишатися самими собою, не зрікатися рідної землі і примножувати здобутки свого народу.

На такій позитивній ноті і закінчилися конференція, а ректор Університету запросив присутніх на концерт вихованців Київського інституту музики.

Лопатюк Юлія.