Ще одна історія успіху

Завжди викликають повагу люди, котрі поставили собі мету і впевнено прямують до неї, наполегливо працюючи. Вони знаходять в житті той прихований сенс, котрий, на жаль, від багатьох ховається під покровом загадкових таємниць. Так страждає Гордій із «На розпутті» Б. Грінченка, караються герої безлічі інших творів: для чого жити, все одно всьому приходить кінець. Але все не так песимістично, як може здаватися. Доводом цього і є долі тих, хто знаходить для себе насолоду в житті, незалежно від незгод на їхньому шляху. Однією з таких особистостей, які могли б стати авторитетом для багатьох із нас, є Кандидат філологічних наук, учасник  програми DAAD Олександр Бєляков. Саме з цією людиною з  усмішкою на обличчі мені і випала можливість поспілкуватися про її шлях до успіху.

- У якій саме програмі Ви брали участь?
- У 1997-1999 роках я брав участь у програмі Erg?nzungsstudium («Доповнююче навчання») Німецької служби академічних обмінів (DAAD), яка дозволяла навчатися у Німеччині протягом 1-2 років. Тепер вона дещо змінилася. Я вперше поїхав 1997 року за програмою задля підготовки кандидатської дисертації. Захищав її в Україні, а матеріал пощастило зібрати в Німеччині. У 2008 році як колишній стипендіат я мав змогу ще декілька місяців побувати у іншому університеті.

- Яким Ви бачите ідеального кандидата для участі у програмі? Крім рівня знань, які риси характеру треба мати, щоб отримати стипендію?
- Хоча є чимало видів програм DAAD, я вважаю, що можна визначити основні риси людини, яка хоче поїхати за кордон за будь-якою з них. Особистість має мати конкретну мету, чітко уявляти, що очікує від поїздки. Також необхідні цілеспрямованість, наполегливість, щоб врешті-решт заповнити всі документи, налагодити контакти з представниками навчального закладу та отримати запрошення. Безперечно, важливі знання або німецької, або англійської. Існує стереотип, що до Німеччини треба їздити лише з німецькою. Насправді, якщо вивчати, наприклад, природничі дисципліни, не потрібно знати німецьку на рівні філолога. Головне – мати змогу спілкуватися із колегами в Німеччині, володіти мовою на побутовому рівні.

- Тож яку мету Ви собі поставили, коли подавалися на програму?
- У межах програм молодіжного екологічного обміну вперше поїхав до Німеччини 1995 року. Тоді розпочинав писати кандидатську дисертацію на тему «Комунікація як інструмент екологічної політики». Відверто кажучи, в Україні в 1990-х роках «екологічна політика» була досить новим поняттям, саме тому я і зрозумів, що необхідно шукати міжнародний досвід. Німеччина була цікава тим, що це - одна з небагатьох країн із потужною екологічною політикою, тим більше я вивчав німецьку. Приваблював і досвід самостійного життя в новій країні.

- Які поради можете дати людині, яка подається на подібну програму, наприклад, із журналістики?
- Раджу спробувати спрогнозувати, в якому руслі буде розвиватися журналістика в Україні в майбутньому, зосередитися на новітніх технологіях. Журналіст за кордоном – людина багатофункціональна. Наприклад, працюючи на радіо, вам треба вміти також працювати зі звуком, організовувати роботу сайту, блогу тощо. У нашій країні робота журналіста більш спеціалізована.

- Яким чином участь у програмі DAAD допомогла Вам під час кар’єрного росту?
- Я брав участь у програмі з журналістики, що дало можливість після повернення до України плідно співпрацювати з німецькими засобами інформації. Я починав як вільний кореспондент журналу «Deutschland» Міністерства закордонних справ Німеччини (на жаль, видання українською більше немає), потім я проходив практику в газеті  «Франкфуртер Альгемайне Цайтунг» (FAZ), де я теж друкувався. У Німеччині існує FAZ-Інститут, який з певною періодичністю видає аналітичні огляди, мені також пощастило готувати матеріали для аналітичної збірки про Україну. Цей досвід був корисним і для моєї подальшої кар’єри, адже після проходження програми я тривалий час викладав у Інституті журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, активно використовуючи знання та навички, здобуті в Німеччині.

- Чим Ви займаєтеся зараз?
- Я є консультантом Alumniportal Deutschland - проекту Федерального уряду Німеччини, а саме Міністерства економічної співпраці та розвитку: https://www.alumniportal-deutschland.org/index-ru.html
Ми допомагаємо випускникам, які повертаються до України, знаходити роботу за спеціальністю, насамперед - підтримувати контакти, налагоджувати зв’язки із різноманітними інституціями та бізнес-структурами в Україні.
Наразі зареєстровано близько тисячі індивідуальних і корпоративних членів із України. Наш портал використовують відділи кадрів німецьких та українських підприємств, розглядаючи резюме, які безкоштовно розміщуються на порталі. Активно допомагаємо і випускникам німецьких університетів, і учасникам програм застосувати знання та навички в Україні. Зараз, наприклад, діють програми для українських підприємців, які виїжджають до Німеччини на декілька місяців, проходять стажування. Є чимало інформації і для тих, хто лише збирається відвідати Німеччину, зокрема, опис різноманітних програм, навчальних поїздок та вимог до учасників.

- Як Ви можете прокоментувати основні відмінності між освітою Німеччини та України?
- Безперечно, особливості освітніх процесів мають свої недоліки та переваги. Слід зазначити, що німецький студент може самотужки обирати частину дисциплін, які вивчатиме. Приблизно тридцять відсотків із них, залежно від університету, можуть стосуватися дотичних або і зовсім непов’язаних із спеціальністю галузей знань. Наприклад, навчаючись на журналістському факультеті, німецькі студенти мають можливість вивчати ІТ-технології, політику європейської спільноти, навіть природничі науки, наприклад. Більше того, німецькі університети мають більшу автономію, у них немає Вищої атестаційної комісії.
Однак, з другого боку, без обізнаного куратора, який допоможе обрати оптимальні дисципліни, можна легко заплутатися і, як наслідок, мати проблеми із працевлаштуванням у майбутньому. Буває, що студенти зосереджуються на вузьких предметах або надто багато часу приділяють вивченню дотичних галузей знань. Тому важливо знайти «золоту середину».

- Як Ви вважаєте, чи зможе Україна досягти такого рівня свободи особистості під час навчального процесу?
- Передумови для цього, безперечно, є: Болонський процес, тенденція до формування єдиного європейського простору освіти. Ця рамкова структура дозволяє мати ті самі свободи, що й у Німеччині. Інша справа, як це втілюється у життя, також є недоліки у законах, що регулюють освітні процеси. Звичайно, Україна ніколи не буде другою Німеччиною, а Німеччина – другою Україною. Нам наразі необхідно зберегти всі здобутки національної освіти, не цураючись європейського надбання. Крім того, свобода в освіті має розумітися, перш за все, як відповідальність – студента, викладача, навчального закладу, держави.

- Що спантеличило у німецькому побуті?
- Приємно вразила надзвичайно розвинена інфраструктура. Я мешкав у невеличкому баварському містечку Айхштетті, яке, однак, мало автобусне сполучення із регулярним графіком, залізницю. Там немає такого, щоб автобус ходив раз на тиждень, як це відбувається в українських селах. Так само і з Інтернет-технологіями, з якими ми були ледве знайомі у 1997 році – на той час, коли я перебував у Німеччині. Також сподобалася німецька пунктуальність. Тоді із часом прибуття потяга можна було звіряти годинник.
У Німеччині вперше побачив, як студенти з друзями винаймали квартири, разом готували, розважалися. Такий уклад життя тоді мені здавався незвичним. Крім того, там студенти намагаються якомога швидше стати незалежними від батьків.
Сподобався і Oktoberfest. Дійсно вражають традиції: не кожного дня побачиш, як жінка втримує одночасно десять бокалів з пивом на собі!

- Що Вас найбільше вразило у порядках нової країни після прибуття до Німеччині?
- Я потрапив у дуже цікаву ситуацію… Спочатку думав, що вивчав німецьку мову до поїздки протягом тривалого часу: це була моя перша іноземна мова у школі та в університеті, кілька семестрів вивчав її у Гете-Інституті в Києві та Ізерлоні. Але потрапив я у Католицький університет Айштетту у Баварії. Як зараз пам’ятаю перше враження: приємний сонячний день, сиджу на галявині біля єпископської резиденції, яка зараз належить університету. Раптом повз мене проходить бабуся і каже: «Gr?? Gott». Моя перша реакція була: невже я її чимось налякав? Чомусь подумав, чи не «Боже мій!» вона сказала… Пізніше я зрозумів, що жіночка привіталася за місцевими традиціями, які відрізняються від більшості земель Німеччини. Тож після цього вивченню баварського діалекту довелося приділити певну кількість часу.
Завжди з радістю згадую моє перше перебування у Айхштетті. Пізніше я ще не раз відвідував Німеччину, але саме Католицький університет залишив у мене найсильніші враження.

Лопатюк Юлія