У 2011 році Міністерство освіти та науки України вирішило створити новий проект, який би значно полегшив життя, а точніше ранці всім школярам країни. Вони хочуть замінити друковані підручники, яких дитина «тягає» по 5-6 щодня на один 200-грамовий електронний «рідер».Електронна книга (англ. e-books) — це загальна група вузькоспеціалізованих компактних планшетних комп’ютерних пристроїв, що призначені для відображення текстової інформації, представлена в електронному вигляді.
Звичайно електронні книжки мають свої переваги та недоліки. Серед переваг слід виділити:
Щодо недоліків, то їх теж вистачає:
- - можливість зберігання одночасно сотні книжок, при чому не ускладнюючи транспортування;
- - наявність пошуків за текстом, переходів за гіперпосиланнями, відображення тимчасових виділень та зауважень;
- - зміна контрастності на розмір шрифтів в процесі читання;
- - контрастність та чіткість не гірше, ніж у звичайної книжки;
- - відображення анімованих зображень, мультимедійних кліпів, а також програвання аудіо-книжок;
- - електронні тексти дешеві за друковані;
- - використання «рідерів» захищає навколишнє середовище, адже не вирубуються дерева, з яких зазвичай роблять папір.
- достатньо висока вартість - від 1200 грн;
- більш тендітні, чутливі до фізичного впливу: падіння, тиску тощо;
- деякі твори неможливо знайти в електронному вигляді;
- підтримка не всіх відомих текстових форматів;
- пристрій не може працювати без своєчасної підзарядки;
- більш шкідливий для зору, ніж папір;
Але скільки б там не говорили про переваги чи недоліки – все це прості слова, які є суб’єктивною думкою кожної людини. Тому вирішено було звернутися до харківських школярів і з’ясувати, що ж вони думають з приводу їх важких портфелів, і яке вирішення вони бачать.
Єгор, 6-класник: «Треба взяти і робити копії підручників. Ну, тих тем, що розглядаємо на уроці. А підручник нехай дома лежить…».
Марина, 9-класниця: «Я взагалі вважаю, що підручники взагалі нам на заняттях не потрібні. Ось ми тільки іноді на алгебрі якісь задачі беремо з підручника, а всі інші книжки просто носимо з собою. Вони на заняттях непотрібні. Зараз кажуть про електронні книжки. Чи потрібні вони? Я вважаю, що це задорого, тим паче, що, як я вже казала, з підручниками на уроках не працюємо!».
Олена, 11-класниця: «У старших класах ми вже особливо й не навантажуємось. Книжки не носимо, тільки декілька зошитів і досить. Але як я була у молодших класах, то це була проблема…».
Марія, 1-курсниця: «Я не так давно закінчила школу, тому прекрасно пам’ятаю ці всі підручники, точніше їх вагу. Вважаю, що введення електронних книг – це безглуздя. Школярі будуть гратися ними, а не навчатися. Один — слухає музику, другий — переглядає картинки і т.ін. І що ж то за наука? Ось вже в університеті, то справа кожного…».
Якщо старшокласники та студенти самі можуть за себе вирішити, хоча б на словах, адже фінансова сторона все одно залишається за батьками, то молодші повністю залежні від думки батьків.
Світлана, мати 9-класниці: «Я-то можу собі дозволити купити цю «читалку» за 1500 тисячі гривень. А що робити мешканцям села? В них таких грошей немає. Та й інтернету в своїй більшості також немає. Не бачу сенсу в масовому введенні електронних підручників. Своїй дитині може б і купила, але я вважаю, що це здирництво з батьків. Ми все життя навчалися з паперовими!»
Валерій, батько 3-класника: «Важко, звичайно, тягати дітям такі портфелі, але буду зі свого хлопця справжнього чоловіка виховувати. Скоро вже дівчата підуть, а там треба і їхні портфелі нести до дому. Ось якби політики, що хочуть ввести ці книжки, ще б їх й купили, і роздали школярам, то … це вже певно не у нашій країні» (сміється).
Тетяна, мати 10-класниці: «Дорога вона, ця нова книжка. Але що не зробиш для коханої дитини. Треба - значить треба!»
Однозначної думки про «рідери» не існує, як сказав Теренцій: «Скільки людей-стільки думок». Не можна сказати, що харківські школярі чи батьки, ані проти, ані за нові книги. А поки: ті, що мають кошти, вже придбали електронні книжки своїм дітям чи собі, а іншим доводиться чекати рішення міністерства.