Всесвітня інформаційна революція в цьому сезоні змусила українських посадовців активно полемізувати щодо впровадження новітніх технологій на рідних теренах. Достатньо згадати численні заяви Міністра освіти Дмитра Табачника про комп'ютеризацію українських шкіл та пропозицію Президента створити повномасштабну національну електронну бібліотеку. Нині широкого розголосу набула ідея впровадження в школах електронних підручників.

Мотиви такої пропозиції цілком зрозумілі. В умовах стрімкого розвитку інформаційного простору реформування навчально-виховного процесу є необхідністю. Перші кроки вже зроблено: наприклад, на початку цього року стартував національний проект "Відкритий світ", метою якого є впровадження мультимедійних уроків в школах та створення національної комунікаційно-інформаційної мережі на основі технології 4G.

Розвиток електронної книги як такої розпочався в 90-х роках минулого століття разом із бурхливим розвитком Інтернету. Нині продаж електронних видань в півтора рази перевищує обсяги реалізації традиційної книги.

Що ж таке електронний підручник? Як зазначає Голова правління Центру освітнього моніторингу Павло Полянський, це освітній продукт, що відрізняється від традиційного підручника лише тим, що переглянути його можна лише за допомогою певного пристрою: комп'ютера або електронної книги. Варто зауважити, що різниця між традиційним підручником і електронним набагато більша, ніж зазначено. Електронна книжка відкриває нові можливості сприйняття інформації завдяки мультимедійним технологіям: на звуковому, візуальному та інтерактивному рівнях. До того ж, революційною є можливість самому формувати контент підручника: додавати свої матеріали, редагувати текст тощо. Згідно з опитуванням, проведеним серед американських студентів, саме ця функція є чи не найважливішою в електронному підручнику.

Перелік усіх можливостей електронного посібника вимальовує неабиякі перспективи. Проте, маємо ще одну причину для його запровадження. Звучить вона, на жаль, досить прозаїчно: недостатнє та несвоєчасне фінансування галузі друкованих підручників.

Взагалі-то, ідея переведення підручника в електронну форму з'явилася під час всесвітньої фінансової кризи в США. Проте вже тоді, розпочинаючи цей проект, було зрозуміло, що інвестувати в нього настільки ж вигідно, наскільки й ризиковано.

Зрозуміло, що технологія виробництва електронної версії підручника є набагато дешевшою. Таким чином посадовці вбивають двох зайців: й інновації вводять, і кошти економлять. На вигляд непогано, якби не безліч "але".

По-перше, створити електронну версію підручника - це півсправи. Потрібно забезпечити учня пристроєм для його перегляду. А поки що те, хто цим займатиметься - держава чи батьки учня, - залишається незрозумілим. Те, що більшість українських батьків не зможуть придбати своїй дитині рідер та забезпечити, скажімо, сервісний ремонт у разі потреби, - очевидно. А бюджет, що не в змозі забезпечити друк звичайних підручників, навряд чи знайде кошти на електронні, хай навіть в перспективі вони окупляться.

По-друге, хоч легкість та портативність рідерів безсумнівно знизять відсоток школярів зі сколіозом, вплив "читалок" на здоров'я до кінця не досліджено та їхню безпечність, у першу чергу для зору, не доведено. Відповідно, немає задокументованих медичних та гігієнічних норм для таких пристроїв.

По-третє, немає у нас поки що і затверджених на державному рівні видавничих стандартів для електронних книг, а тому незрозуміло, у якій формі їх верстати. Оскільки сприйняття електронного матеріалу і друкованого відрізняються, тут знадобиться робота фахівців: психологів, дизайнерів тощо.

Окремим пунктом є проблема авторського права. Багато авторів та видавців виступають проти електронних книг, передбачаючи піратське розповсюдження продукту. Цифрове право в Україні розвинене недостатньо, а тому інтелектуальна власність авторів підручників справді перебуває під загрозою. Втім, піратству на українському ринку можна присвятити окрему статтю.

Ще одна складність полягає в тому, що пересічний український вчитель досі лишається неготовим до такого відходу від традиційних умов навчання. Подекуди навіть робота з мультимедійною дошкою для деяких викладачів є проблемою. Причина полягає в недостатньому досвіді роботи з ПК. Відповідно, потрібно буде запроваджувати певні курси підвищення кваліфікації, проводити роз'яснювальну роботу.

Утім, незважаючи на складнощі, вихід є. Перспективність розвитку галузі електронних підручників очевидна. Але, по-перше, цьому кроку повинен передувати інший - повне завершення комп'ютеризації українських шкіл. По-друге, використання електронної книги не виключає збереження традиційного друкованого підручника, так само як і дистанційне навчання за допомогою мережі Інтернет не виключає навчання в класі. Але розпочинаючи цей перехід на новий рівень технологій потрібно пам'ятати, що ціною поспіху або недбалості може стати значне зниження рівня освіти.
 

Олійник Євгенія