Ми повернулися. Це були два тижні проведених в Польщі. Два незабутніх тижні.
1 березня студенти Кам’янець-Подільського національного університету ім. Івана Огієнка вирушили у бік кордону. Нас чекали у Перемишлі у Державній Вищий Східноєвропейській Школі, де ми мали проходити журналістську практику. На кордоні ми простояли… три години (ось так привітно зустріла нас Європа). А потім Європа так само привітно зустріла нас роумінгом на наших мобільних телефонах. Але це все забулося, коли нас привезли у приміщення, де ми мали жити цих два тижні. Не було слів. З рівнем наших українських гуртожитків це не зрівняється, ми жили у палаці. Двохповерхова овальна кімната з м’якими ліжками, великими шафами, душем, холодильником – ну просто готельні умови. Я навіть почала замислюватися, якщо в нас гуртожитки були такі ж, я жила б в них. Тихо настала ніч, емоції від Польщі не вгасали, і це лише перший день. Треба було засинати, завтра починався робочий час.
Скажу так, вдома за мною так не бігають. Пояснюю. Годували нас двічі в день. Сніданок і обід. Але вони були настільки ситними, що складалося враження, що нас зараз відгодовують, щоб потім здати у рабство? Це була друга відмінна риса. Так як в наших їдальнях, єдине що було смачне, так це булочки, які викликали ще більше відчуття голоду.
А пари нас взагалі здивували. Зізнаюся чесно, польську мову на достатньому рівні зі всіх п’ятнадцяти чоловік, знала тільки одна людина. Але те про що йшлося на парах, ми чомусь розуміли і без великих знань польської мови. Може тому, що викладачі не приходять до студентів, щоб прийти і відчитати пару і все, як це робиться в нас, а дійсно доступно розібрати ту чи іншу тему. Ось скажіть, ви знаєте в якому столітті побудована Софія Київська? Отож бо і воно, а вони знають і це без допомоги інтернету. А ще ви знаєте скільки в Україні політичних партій? Ну ось, а вони знають. І все це тому, що викладач проводить пари не так як в нас, нема цього безглуздого написання лекції під диктовку, а він просто ясно і просто все пояснює. І система освіти в них зовсім інша. Вчаться вони три роки на бакалавра, а потім вже два роки на магістра. Але щоб працювати десь, не достатньо рівня бакалавра. І навчання безкоштовне, платять за навчання тільки студенти заочної форми навчання.
Рівень життя там теж суттєво відрізняється від нашого. Хоч Перемишль - це маленьке провінційне містечко, але, навіть, дороги там кращі ніж в Києві. Ось такий парадокс.
Ходили ми й по музеях. Відвідали Краків, але це окрема історія. Те,
що дала нам Польща ми не втратимо вже ніколи. Хочеться щоб Україна теж
ну хоч трішечки йшла вже до Європи і не тільки на словах, але й у
реформах в системі освіти. Ми маємо тепер нових друзів з Польщі. Чекаємо
їх наступного року до нас в гості.