Приємний досвід

Спостерігаючи чий-небудь успіх, часто можна почути вигуки: «Оце пощастило!». На жаль, дуже мало людей усвідомлюють, скільки роботи це могло коштувати, скільки зусиль і сподівань приховані за пеленою такого «пощастило». Я схильна думати, що Фортуна не обирає лінивих людей, і доказом цього є успіх молодого наукового співробітника Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кандидата історичних наук Кобченко Катерини Аркадіївни. Саме з нею і випала мені честь поспілкуватися про досвід отримання престижної стипендії DAAD.

- Пані Катерино, скажіть, будь ласка, у якій саме програмі Ви брали участь?

- Я брала участь у програмі Forschungsaufenthalt, що надається для перебування у Німеччині для наукового стажування або проведення дослідження, двічі по три місяці протягом двох років. Це спільна програма від DAAD та OSI - Open Society Institute. Наскільки я знаю, DAAD та OSI в минулому році відзначили вже 10 років співпраці.
- Чому Ви обрали саме DAAD?

- На той момент я вже наполегливо вивчала німецьку мову протягом кількох років у Гете Інституті в Києві. Про DAAD дізналася як про одну з найбільш гучних організацій, яка надає стипендії для навчання, наукового стажування. Чесно кажучи, не довго вагалася тоді, тому що про DAAD вже чула і знала багато, тим паче, на відміну від багатьох інших подібних організацій, вона забезпечує стипендіями і осіб без наукового ступеня. Хоча, я на той час вже мала його.

- Отже, Ваша участь у програмі була завчасно та сумлінно спланованою дією, а не спонтанним рішенням?

- Загалом, так. Я ще за рік знала, що візьму участь, цікавилася, які є програми. Спочатку навіть подавалася на іншу, схожу, але потім мені запропонували перейти саме на “Forschungsaufenthalt”. Я погодилася, оскільки відчувала: якщо зроблено таку пропозицію, я, напевно, матиму більше шансів.

- З якими проблемами Ви зіткнулися під час підготовки до програми?

- Перш за все це проблеми організаційного плану, адже треба було перекласти всі документи та завірити їх. Більшість перекладала самостійно, але завіряти їх у бюро перекладів все одно доводилося. Ще необхідно знайти наукового керівника в Німеччині шляхом особистого спілкування, такий механізм діє практично у всіх програмах для науковців. Трапляється, що це займає деякий час. Мені було вже дещо простіше, адже зі своїм науковим керівником я напередодні особисто познайомилась на науковій конференції, де і домовилася з нею про співпрацю в Німеччині. Загалом, особливих проблем не було.
Через декілька місяців після подання документів, необхідно було пройти співбесіду. Я прихильник такого способу відбору, тому що співбесіда дає можливість робити висновки про людину, зустрівшись з нею особисто, а не лише через посередництво паперів, адже написати можна все дуже гарно, скористатися допомогою фахівців. Хоча всі учасники і нервували, це був чудовий досвід для нас.

- А після приїзду до Німеччини?

- Це не був мій перший візит. Вперше я побувала в цій країні, коли вивчала мову в Гете Інституті й отримала стипендію для проходження місячного інтенсивного курсу в Німеччині, потім брала участь у кількох конференціях. Тому вже мала деяких знайомих та друзів. Звичайно, не можу сказати, що жодних труднощів із мовою не було, адже ідеально її одразу не вивчиш. Нова країна – нові звичаї. В цьому випадку рятує те, що німці, як правило, досить легко і приязно йдуть на зустріч і допомагають адаптуватися в новому середовищі.

- Де Ви здобували знання німецької?

- Я почала вчити цю мову відносно пізно – вже коли навчалася в аспірантурі, що називається, «з нуля». Займалася в Гете Інституті, пройшла за декілька років усі рівні, за тодішньою класифікацією – до Oberstufe. Але це було вже майже десять років тому…

- Що приємно, а що неприємно здивувало Вас у системі освіти Німеччини?

- Не можу сказати, що про систему освіти в мене склалося повне враження, адже безпосередньо в освітньому процесі участі не брала. Відвідувала лише деякі семінари вільною слухачкою за згодою викладачів. Здивувалася, коли побачила за партами осіб різного віку. Поряд із досить молодими людьми були помітні особи, старші тридцяти років. Почасти це пов’язано із тим, що у німецьких вузах зарахування відбувається за конкурсом атестатів, на деякі спеціальності конкурс досить високий, декому доводиться чекати сприятливих для них часів. Дехто, думаю, вирішує спочатку попрацювати. Можуть бути  різні пояснення.
Мене приємно вразило те, що студенти, як правило, мають кращу мотивацію щодо вибору спеціальності, ставлення до навчання. Вони взагалі більше індивідуалісти, можна так сказати. В Україні дещо звикли до колективної поведінки, отримання готових рішень. Принаймні, в часи, коли я навчалася… Що ж стосується викладачів, то лише професор має певні професійні гарантії, решта посад, включаючи доцентську, є, на відміну від нашої системи, строковими. Тому тут має місце конкуренція, необхідність постійного фахового зростання.
Ще один плюс – висока технологічна оснащеність бібліотек, можливість робити ксерокопії та сканувати матеріали, останнє, до речі, – безкоштовно. Усі бібліотечні каталоги доступні в режимі онлайн, об’єднані в ширші мережі, а зручна система пошуку дозволила мені, як може дозволити й іншим стипендіатам, скласти бібліографію для роботи ще вдома [пані Катерина досліджувала питання жіночої та ґедерної історії в порівняльному аспекті]. А в деяких університетах бібліотеки працюють навіть цілодобово.
Але, безперечно, не можна сказати, що в Німеччини немає проблем з освітою. Я сама була свідком кількох протестів проти підвищення цін за навчання. Більше того, Німеччина, як і більшість сучасних країн, стикається із загальним погіршенням якості освіти

- Чи була у Вас можливість залишитися в Німеччині?

- Тоді я не ставила собі такої мети. Перебування в Німеччині було відносно короткостроковим, складалося з двох періодів. Тому я зосередилася на своїй науковій роботі. Напевне, для учасників інших програм це питання є більш актуальним, особливо, якщо проходиш курс навчання, а потім – практику, після якої можна залишитись працювати. Хоча, звісно, для науковця Німеччина пропонує умови, значно комфортніші, ніж, на жаль, в нашій країні.
Навіть перебіг конференцій приємно дивує. Ні для кого не є секретом, що в Україні вони нерідко відбуваються «для галочки» – щоб аспіранти та решта мали можливість необхідних для захисту дисертацій «апробацій». Нерідко такі апробації відбуваються цілком заочно, учасники навіть не вважають за потрібне з’явитись особисто: коли доповідь внесли до програми – вважай, справу зроблено. Виступає десяток із заявлених сотні учасників. Таку профанацію науки в Німеччині важко уявити. Я була свідком того, як на конференцію, де виступали відомі фахівці, дехто приїжджав з інших міст навіть просто послухати, поставити запитання, взяти участь у дискусії. Отже, це знову питання мотивації.

- Чим Ви займаєтеся сьогодні, і чи важливим став DAAD для Вашого професійного зростання?

- Зараз я працюю науковим співробітником Центру українознавства Філософського факультету. Безперечно, досвід праці в іншій країні значно вплинув на перебіг моєї роботи. У мене виникло чимало нових задумів для подальшої праці, змінилися підходи до їх реалізації. Не кажучи вже про обсяг фактологічного, суто фактологічного матеріалу. Помітно підвищився рівень німецької мови. Також стало більше друзів та колег, спілкування з якими продовжує впливати на моє життя – аж до участі у спільних наукових проектах.

- На Вашу думку, участь у програмі призвела до яких-небудь змін у Вашому світогляді?

- Думаю, так. Сам факт перебування в іншій країні, зміна оточення змушують подивитися на себе самого та все навколо з іншого боку. Розширюється ерудиція і взагалі, життєві уявлення. Особливо, якщо ставитись до цього свідомо. Наведу такий приклад: саме в Німеччині, де я побачила цілком коректне ставлення до людей нетрадиційної орієнтації, я теж звикла оцінювати людей передовсім за їхні людські якості, а не за такий особистий вибір. Тому й після повернення додому питання гомофобії для мене ніколи не стояло.
Крім того, у Німеччині під час навчання чи занять наукою можна зустріти багато іноземців з усього світу (до речі, вихідців з колишнього СРСР теж чимало). Спілкування з ними було захопливим і відкрило багато нового для мене.

- Що можете порадити охочим взяти участь у DAAD під час підготовки?

- Раджу звернути особливу увагу на мотиваційний лист. Важливо, показати, що Німеччина – не випадковий вибір, а ретельно продуманий. Також потрібно максимально спланувати свою наукову роботу, уважно поставитися до вибору місця її проведення. Та оскільки охочих взяти участь у програмах багато, крім наполегливої праці, знання німецької (або англійської) мови, не завадить і трошки удачі, якої я і бажаю потенційним стипендіатам.

- А під час перебігу навчання/стажування?

- На мою думку, крім чіткого планування роботи, не слід ігнорувати такі можливості, як відвідування різноманітних семінарів, участь у конференціях і, нарешті, подорожі. У будь-якій частині Німеччини є свої місця, які варто відвідати. Тим більше, що  цілком можливим є і виїзд до сусідніх країн. Отже, цікаве проведення вільного часу також забезпечено. Та головне – не забувати своїх основних завдань.

Юлія Лопатюк