“Бути такими, якими вважає нас наш собака…”

Я не хочу бути великим художником, не хочу бути ні відомим політиком, ні поважним суддею, я не прагну завойовувати повагу силою свого удару чи товщиною гаманця, я не купую лотерейні білети і не сподіваюсь отримати кілька десятків квадратних метрів у спадок. Я просто, як і кожен, хочу бути щасливою… Хочу чесно збудувати кар’єру, оволодіти ще однією-двома мовами, відвідати кілька екзотичних країн, зрештою, створити люблячу сім’ю та, як говорив Я. Вишневський, “бути таким, яким вважає мене мій собака”.

Надто банально звучить, та іноді це все виявляється задуже складним для пересічної молодої особи. Можна шукати причини в політиці, нестабільній економіці, поганих сусідах, змінній погоді або в невдалому поході до перукаря. Проте істинна суть проблеми значно ближче – в нас самих. Напевно, ми надто сильно зневірились у власних мріях та звикли замінювати слово “я буду” на “я повинен”.

Звичайно, соціальні норми та принципи ніхто не відміняв. Потрібно закінчити школу, здобути професію, створити сім’ю і т.д. Тисячі людей десятки років марнують своє життя за цією накатаною схемою. А коли приходить час зупинитись і згадати найкращі моменти прожитого, на думку приходять зовсім не робочі будні і не університетські викладачі чи сусіди. Значно ціннішими є миттєвості, коли ми дозволяли собі виходити за рамки своєї уяви. А такі рамки створює ніхто інший, як ми самі. Чому ми перестаємо бігати по калюжах, коли дорослішаємо? Чому не зважуємось купити собі рожеву парасольку на похмуру осінню погоду? Чому не наважуємося звільнитись із посади, яка не задовольняє, і так і не знаходимо справу свого життя?

Перелік подібних запитань можна продовжувати до безкінечності. Проте проблема не заслуговує уваги, якщо у неї немає  розв’язку. Яким же чином можна взяти  від життя максимум та ще трішечки?

По-перше, кожен із нас – це індивідуум, наділений талантом. Проте згідно досліджень американських психологів лише 15% людей розвивають свої унікальні здібності. Таких героїв ми, зазвичай, називаємо митцями, професіоналами, лідерами тощо. Різниця між цими 85 та 15 відсотками лише в тому, що останні не побоялися віддати себе тим справам, які приносять їм задоволення. Секрет їхнього успіху – натхнення та рішучість.

Коли  постає питання вибору майбутньої професії, більшість підлітків орієнтується на те, що зараз є модним та високооплачуваним. Саме тоді, як вони роблять вибір між економістом чи юристом, країна втрачає талановитих художників, лікарів, архітекторів, фізиків, екологів або спортсменів. Звичайно, і в такому виборі є раціональне зерно, так як неможливо забезпечити себе, займаючись улюбленою справою, якщо вона не приносить матеріальної винагороди. Демонструйте власні сили у найрізноманітніших сферах: чим більше спроб, тим більше здобутків.

По-друге, кожен власноруч обирає кольори, якими розфарбовувати життєве полотно. Чорно-білі чи із веселкової палітри – справа індивідуальна. Найкращий день наступає тоді, коли розумієш, що твоє життя є власне твоїм, і проходить воно так, як хочеш ти, а не автоматизована комп’ютерна програма. Саме з цього дня воно і розпочинається по-справжньому. Момент істини є невід'ємним від саморозвитку, позитивного мислення та висоти мрій.

Усім  відомий вислів Шекспіра: “Життя – театр”. Важко із цим сперечатись. Проте, на відміну від театру, у житті не буває репетицій, неможливо прочитати сценарій завтрашнього дня наперед. І тому більшість найважливіших рішень та вчинків доводиться здійснювати експромтом. Отож, імпровізуйте, станьте головним героєм у своєму театрі – і вам аплодуватиме весь світ…
 

Юлія  Шелепук.