«Швейцарський міжнародний фестиваль фантастичних фільмів» в Україні!

У Києві (23, 24 січня) та у Львові (8, 12 лютого) відбулися кінопокази короткометражних фільмів фантастичного характеру, спеціально відібраних з фестивалю Neuchatel International Fantastic Film Festival у Швейцарії. Організатором проекту є Медіа Арт Лабораторія, діяльність якої спрямована на розвиток мистецтва, створеного за допомогою новітніх технологій. До здійснення проекту також долучилось багато інших людей і організацій, кому не байдужий стан української культури.

Цікавим є факт, що уявлення пересічного українця про фантастику нетипове. Замість очікуваних НЛО, літаючих тарілок та інших паранормальних явищ були представлені сюжети про хлопчика, який проміняв свого батька на гарненьких золотих рибок; про космічний корабель, запущений для синхронізації вселюдського часу; про актуальну для України проблему грипу, яка творить безлад не тільки зовні, але й всередині людей через всезагальну паніку. Більшість короткометражок мала глибокий філософський зміст, незважаючи на обмеженість часом і мінімум засобів. Наприклад, у фільмі Антоніо Шопфера «Вже» йде мова про час, його швидкоплинність та нещадність до людського організму. Що таке час для людини, коли пройдене життя залишається для неї лише якимись яскравими плямами в пам’яті. Іноді виникає підозра, чи це життя, чи це фільм, який ми колись дивилися, а зараз видаємо за життя...

Особливо вразив глядачів кінофільм Паскаля Форні «Вінсент Величний» про життя молодого фокусника, мрією якого було отримати визнання за прикладом його величних діда та прадіда (фокусників за покликанням). Коронний номер мага – розпилювання жінки ? ніколи не проходить вдало, і поле за будинком вже починає вкриватися хрестами від могил, в яких початківець хоронить свої «невдалі спроби». Але йому на допомогу приходить привид діда, який каже, що дівчат повинно бути двоє: одна помирає, а її замінює сестра-близнючка. Використовуючи це нововведення, Вінсент отримує і славу, і визнання. Все те, про що він, молодий митець-геній, мріяв ціле життя. В останньому кадрі показують поле, повністю вкрите надгробними хрестами. Як це характерно для молодої людини: юнацький максималізм з домішками комплексу геніальності. А як наслідок – цвинтар, який можна споглядати з трону власної зухвалості.

Ще багато чого цікавого можна було побачити на фестивалі, кінофільми якого для українського глядача були екзотикою. Але і на неї є великий попит. Цей факт підтверджує велика і різнорідна аудиторія, яка відвідала кінопокази. Про що це свідчить? По-перше, про те, що українська аудиторія може і хоче сприймати не тільки голлівудські блокбастери. По-друге, зі збільшенням акцій і проектів такого характеру ми долучаємось до європейської і світової культури. А це дає нам можливість не тільки переймати чужий досвід, але й підвищувати та урізноманітнювати свій. Тим більше, що українське кіномистецтво перебуває зараз не те щоб у занепаді, але явно не у найкращому стані.

Юлія Муляр.