Із кліматичного досвіду Львова
Світ, що існує в інтернеті, може багато. А людина, словами і діями може ще більше. Переконалась у такій несамовитій думці у лютому 2011 року, коли відвідала один із тренінгів світового кліматичного руху 350.org. Основною метою було виховати у нас справжніх лідерів, які би тверезо дивились на майбутнє та прагнули його змінити на краще. Прихильники кліматичного руху розповідали нам про катастрофічні дані щодо змін у навколишньому середовищі, про глобальні катастрофи та проектували можливий стан існування Землі в майбутньому. На іншій частині тренінгів ми почули розповіді про акції, які супроводжують боротьбу із глобальними катастрофами. Різноманітні кліматичні організації, спільноти та просто небайдужі люди працюють на користь суспільного існування. Основна мета - гармонізувати життя, встановити світовий оптимальний баланс здорового способу життя. Натхненна ідеями та широким колом можливостей для зміни сучасної ситуації, я приїхала в громадську організацію, де працюю кілька років, та стала розмовляти з затятими активістами щодо екологічних проблем та акцій, які би варто було проводити. Ідеї з врятування власного майбутнього не були підтримані. І душевне занепокоєння власною безпомічністю, пригальмувало моє бажання до інтенсивної роботи. І тривало це до 26 травня 2011 року, коли вельми поважним центром у дослідженнях найрізноманітніших явищ та подій відбувся майстер клас із еко-торбинок в межах проекту "Земля в пакеті".
До питання наслідків використання поліетилену я зверталась неодноразово. Першу інформацію щодо цього аспекту світового забруднення отримала, коли прочитала статтю про законопроект у Італії. Уряд заборонив використання поліетиленових пакетів у країні з 1 січня цього року, так як за підрахунками, на одного жителя держави припадало 300 пакетів на рік (включно з дітьми та неповносправними людьми).
Найбільш болючою інформацією виявилась наступна:
- близько 10% всього сміття, що виробляє людина, припадає саме на поліетилен та пластик
- п’ять трильйонів пакетів вбиває один мільйон птахів
- поліетилен здатний розчинятись, проте цей процес тривалий і небезпечний. Так як під дією сонячних променів, пакети з поліетилену виділяють небезпечні отруйні речовини, які з часом не дадуть людині можливості вільно дихати.
Охочих розмалювати собі торбинку виявилось більше ніж самих матеріалів. І це не могло не радувати. Великим недоліком майстер-класу стала абсолютна відсутність пропаганди, щодо використаня екологічно чистих матеріалів. Думаю, мало хто задумувався скільки проблем викликає використання поліетилену у звичайному повсякденному житті. І коротка оповідь про світові знання у цій сфері додали би особливого забарвлення майбутньому процесові та всьому проектові.
Для Львівської публіки екологічні акції служать можливістю безкоштовних екологічних сувенірів. Ідеї зміни поліетиленових пакетів на паперові супроводжуються лише заходами, на яких кожен охочий може зробити собі гарненьку торбинку. Не винятком став цей майстер-клас.
"Львів у пакеті". Із цією назвою я би погодилась без вагань. Міщани завжди скаржаться, що катастрофічно не вистачає смітників. Як не забруднювати Львів, якщо не має централізованого збору. І фотовиставка активно ілюструє парадокси із заповненими смітниками, сміттєзвалищами. Та організатори зачепили більші проблеми, ніж використання поліетилену. Передовсім, це відсутність сміттєпереробних заводів, централізованого вивозу, локальних місць роздільного збору, байдужість до глобальної катастрофи влади та самих громадян.
Одна спроба породжує наступну. Вдала чи не вдала вона, завжди знаходяться ті, хто її розуміє та поширює. Життя продовжується і потрібно боротись за власне чисте безтурботне існування.
Ірина Демків