- Розкажіть, будь ласка, хто вплинув на ваш життєвий вибір?
- Кажучи фігурально, ніхто не впливав. Бог, доля. Сам вибрав 50 років
тому. Незважаючи на те, що це було немодно, непрестижно, дівчата
не хотіли зі мною зустрічатися. Вибір був усвідомлений. Але я не йшов як
на Голгофу, я йшов за велінням серця і з великим задоволенням. Педагогом
треба народитися. Мені пощастило ним народитися і до цілі я йшов сам, за
велінням душі. Тому не можу сказати, що хтось вплинув на мій вибір. Більше
того, не можу відокремити якогось педагога, який би підштовхнув мене до
цієї роботи. У мене було десятки вчителів, з яких я брав приклад, але не
можу сказати, що був хтось один, на кого я намагався бути схожим. Там,
де можна було, вчився у багатьох. Але вибір було зроблено ще в школі.
Батьки не дуже раділи моєму рішенню, бо ця спеціальність передрікала жебраче
життя. Хай не жебраче, але навіть у ті роки не дуже забезпечене. Не можна
було знайти педагога, про якого можна було б сказати: "Ось він живе добре,
і ти будеш таким як він". Більше того, у ті часи я знав небагатьох
людей, які сказали би, що від цієї роботи можна отримувати задоволення.
До нових рубежів я, як і сьогодні, йшов сам.
- У яких сферах життя геометрія найбільше допомагає, поза теорією?
Освоєння космосу, будівництво, археологія, військове мистецтво? Тобто,
де її найбільше застосовують?
- Я звично відповідаю: "У сільському господарстві" (сміється). Ніде.
Відомий англійський математик Харді якось сказав: "Вип'ємо за науку, яка
ніде не має застосування". Геометрія - це наука, яка особливо добре застосовується
у школі. Цього багато хто не розуміє. Я боюсь сказати, що ніхто крім мене,
бо мене сприймуть ненормальним. Але так я думаю. Мабуть, можна знайти пояснення
щодо застосування, але це питання радянських часів. Яка мені різниця, де
вона застосовується. Вона застосовується у моєму сприйнятті щастя: щастя
працювати в школі. Я це доводжу завжди всім. Причому дуже простим способом.
Запрошую скептиків у Русанівський ліцей і показую їм дітей, які завдяки
геометрії хочуть вчитися. Де ви бачили божевільних дітей, які нині прагнуть
вчитися? Є, як не дивно. Як не старались педагоги усіх часів і всіх народів.
Є діти, які хочуть вчитися, і коли приходять і просять дати їм знання,
то це чудово. Якби так вчили всіх, то політики не хвалилися би тим, що
мали з математики погані оцінки у школі.
- Чи потрібно народитися здібним до геометрії, щоб її настільки добре
опанувати? Чи справді люди поділяються на здібних до математики та на гуманітаріїв?
- Про математику і гуманітарні науки мова не йде. Є люди з яскраво
вираженими математичними здібностями, які, можливо, проявляються у школі.
Таких людей не дуже часто зустрічав. Прийнято вважати: якщо людина добре
рахує, то він здібний до математики; якщо добре декламує вірші, то він
- гуманітарій. Так вважати - це невігластво і непрофесіоналізм. Стати
філологом, як мені здається, набагато важче, ніж математиком. Тому що філологія
і література, з моєї точки зору, вимагають масу якостей. Люди, насправді,
поділяються на тих, хто хоче, і на тих, хто не хоче вчитися. Яскраво виражене
прагнення до математики і філології - справа майбутнього. Таких - одиниці.
Йде пізнання того, що є щастям і задоволенням вчитися. І людина, яка оволодіває
цим, стає щасливою. Завдяки доброму педагогу, літератор може полюбити математику,
а математик - літературу. Отже поділ на математиків і літераторів відносний.
Люди, яким було важко сидіти над задачею, вирішили, що їм легше написати
твір або вірш.
Він - не математик і не літератор, він просто лінюх. Стати математиком
або літератором - це поклик серця. Це від Бога, і коли він вирішує, що
він буде вчити геометрію, і вона його приведе до математики, то це не так.
Геометрія не має жодного відношення до майбутньої математики. Вона веде
його до пізнання природи мислення. Вона (геометрія) має відношення до естетики,
емоцій. Прошу виділити мою фразу: "Емоціональність є вищою за науку". Без
емоцій неможливе проведення уроку ні літератури, ні математики. Геометрія
для мене набагато емоційніша, ніж література, і тому я вибрав геометрію.
Чому геометрія найемоційніша? По-перше, вона доступна. Побудована на добре
відомих людству фразах: "що дано", "що потрібно довести", і торжествуюче:
"що і вимагалося довести". Учня, який у хороших руках, геометрія не лякає.
Коли учень бачить, що це йому під силу, і що він раніше це не вмів робити,
а тепер робить, то починає розуміти, що геометрія напрочуд приваблива.
Геометрією не можна обманути. Там неможливі маніпуляції на кшталт того,
що Мазепа - це шведський герой, а не український. Геометрія дозволяє точно
переконуватися в істині. Вплив геометрії на людей - вміння аргументувати
у суперечці, а не говорити: "Сам ти дурень". Геометрія ставить на належний
рівень логічне мислення. А отримати задоволення від логічних структур завжди
приємно. Сама геометрія так побудована природою, щоб тренувати мозок. Жоден
інший шкільний предмет так не тренує мозку як геометрія, в силу її дзвінкої
простоти. Це не та простота, яка гірша за крадійство. Це простота мистецтва,
яке цінували у художніх полотнах італійців, партитурах Баха, шедеврах Моцарта.
Простота - найгеніальніше у мистецтві. І ось геометрія стоїть на шляху
пізнання цієї простоти. Ось тому вона здатна подобатися. А, враховуючи,
що вивчення геометрії можна починати у достатньо малому віці, то це добре.
Але навчати геометрії потрібно вміти. Це - тонке мистецтво. Цього ніде
не вчать, крім мого семінару. Я займаюсь тим, що вчу себе і вчителів -
як викладати геометрію. Це не залежить від комп'ютера абсолютно. Існує
навіть думка, що геометрія - це єдине, що людина може протиставити комп'ютеру.
У мене немає комп'ютера. Я не хвалюся цим. Просто у моїй діяльності він
не потрібен. Але, це, звичайно, не значить, що його не повинно бути.
- Ви видали більше 50 книжок, зокрема 15 у видавництві "Факт". Хто
фінансує вихід книжок? Чи вони успішно продаються?
- Кажуть, що я найпопулярніший автор на Петрівці. Жодна з моїх книжок
не затверджена Міністерством освіти і науки України. Мене питають: "Чому?"
Відповідь дуже проста: "Тому, що ці книжки талановиті і зовсім не схожі
на шкільні підручники". І вирішити, що мої підручники добрі, це значить
поставити під сумнів деякі підручники. Слід ще враховувати корупцію, нечистоплотність
та багато чого іншого. На загал мої книги не фінансуються кимось. Вони
видаються, бо продаються добре і себе виправдовують. Але буває так, що
мені допомагають щось видати колишні мої учні. Коли мені щось потрібно
видати дуже швидко, то я завжди до них можу звернутися за підтримкою. Але,
в основному, це книги видані видавництвом "Факт". Бо, як видавництво, вони
постали на моїх книгах. Серед книжок, які вони видавали, були такі: "Не
хочу бути двійочником", "Приклади й задачі для кмітливих і ледачих", "Задачи
и примеры для Вовочки и Веры", і усі підручники шкільні, як альтернативні.
На відміну від шкільних підручників вони не "жують" теорію. Вони навчають
головного останнього питання у математиці: "Як вирішити задачу". І робиться
це іноді кумедно, тому що вищим проявом моєї творчості є наступний
віршик:
"можно съесть кило варенья
закусить его соленьем
не бояться вражьих пуль,
но нельзя делить на нуль"
Якби я на це ставив, то був би "фуфлом", як тепер кажуть. Я поставив
нове завдання перед собою, яке не ставлять жодні підручники ні у нас, ні
в Росії. Я пропоную задачі, засновані на моєму принципі. Диктую: "Посильні
задачі підвищеної складності", щоб учні вміли повторити їх розвя'зання.
Людина, яка повторила розвя'зання такої задачі, вже велика людина. Для
цього потрібні мізки і посидючість. У підручниках даю готові рішення. Якщо
не зрозумів, підійди до вчителя і запитай. Таким чином, виключається запитання
учня "А я не зрозумів?". Як тільки він кричить "Я не зрозумів!", йому потрібно
ставити двійку, бо він бачить нас вчителів у сфері обслуговування. Він
сидить і думає про те, як провести вечір. Тому він не має казати "Я не
зрозумів", бо не спромігся це зробити. Коли вчителі чують подібні речі,
вони кричать "як же, - людина не зрозуміла!" Він не зрозумів, він не напружився.
А якщо учень підходить і каже "я не зрозумів ось цю фразу у Вас або в книзі",
- ось тоді починається розмова.
Таємниці ремесла
- У чому особливість Вашого викладання?
- Моє викладання засновано на тому, щоб не брехати.
- Чому першу книжку так довго не пускали до друку,
що це стало можливим лише за Горбачова?
- До Горбачова її не випускали з багатьох причин.
Бо я не входив у особисті стосунки з сильними цього світу. Бо я не з сільських
вчителів, хоча працював у селі два роки (по закінченні інституту). Ну і,
мабуть, бо я єврей.
- У Вас є фраза про те, що бувають діти, які хочуть
вчитися, і вчителі, які не гідні цих учнів. Невже для вас не існує дітей,
з якими би ви не мали труднощів у спілкуванні? Чи можете ви навчити геометрії
будь-кого?
- Математиці (не лише геометрії) навчити не можна.
Математиці можна навчитися. Розмова про те, що можна навчити кожного, -
знову-таки дилетантство. Людина повинна хотіти. Чомусь щодо питання навчання
гри на гітарі таке сумнівів не викликає. Чи верховій їзді, чи боксу, чи
тенісу, наприклад. Там взагалі з тобою не розмовлятимуть, - тебе просто
викинуть геть, бо ти не хочеш. Як тільки діло стосується навчання, тут
зразу всі починають думати, що всіх можна навчити. А чому так? Бо це типова
брехня радянської школи, що навчити можна всіх. Потрібно навчити тих, хто
хоче навчатись. Потрібно навчити їх добре. Тому що потрібно бути достойним,
підкреслюю, учнів які хочуть навчатись. Ми (наша педагогіка) базуємось
на тому, як навчити дітей, які не хочуть навчатись, і ми не вміємо навчити
дітей, які хочуть навчатись. Чому? Так легше. Набагато легше. Та і потім
освіта багатьом потім заважає входити у щільні шари шкільної математики.
Бо її і не знають у глибині. Бо шкільну математику забули. Тільки у Радянському
Союзі і Україні (як пострадянському просторі) можуть навчати п'ять років
тому, що у подальшому не знадобиться. Забуваючи про те, що нашим предметом
є елементарна математика, Її Величність, яка дозволяє навчати дітей. А
ми всі тужимось і робимо з себе математиків, потім луснемо і оббризкаємо
євроремонт.
Труднощів у спілкуванні з дітьми скільки завгодно. Вони живі люди.
По-перше, вони вільні. По-друге, вони можуть бути зі мною не згодні. По-третє,
вони можуть думати, що вони розумніші за мене. По-четверте, вони можуть
розв'язувати завдання краще за мене. Це природно, бо "вчитель навчив учня,
щоб було потім у кого навчатись" (Сократ). Якщо учень не розв'язує приклад
краще за тебе, то який же ти тренер? Просто знову не знають у чому ціль
учителя. Я тренер, а не гравець. Мені не потрібно бігати стометрівку за
десять і сім десятих секунди. Але якщо мої діти не будуть бігати цю стометрівку,
я нічого не виграю. Навіть у футболі не навчились виділяти великих тренерів.
Виділяють насамперед великого гравця. Це - дурість. Я сподіваюсь, що колись
люди звернуть увагу на систему тренувань футбольного клубу "Барселона".
Хай подивляться, що робить тренер. Правда, він зібрав найкращих, але спробуй
зроби команду. Про це говорять, у них беруть інтерв'ю і т.д. Але лише коли
команда програє, починають говорити "Боже мій, хто ж їх навчає?". Так і
тут, - це все педагогіка. Ми знаємо слово з трьох букв, а потрібно знати
слово з п'яти букв - розум.
Коли людина починає хотіти навчатись, потрібно бути її достойною. Звичайно,
діти не хочуть навчатись, бо всі гуляють сьогодні. Для цього є найпотужніша
індустрія. Школа вся побудована на гульні: утрєннікі, поїздки до іншого
міста… Ніхто не бачить, що найвище свято, це екзамен. Так було, я ще застав
це. У всякому разі там, де я викладаю, екзамен - це свято. Коли таке буває?
Це буває тоді, коли діти хочуть навчатись. Їм цікаво, щоб на них подивились.
Але якщо це прийняти, то дуже багато речей "полетить", бо влаштовувати
свята і ігри куди простіше, ніж каторжно працювати. Каторжно працювати,
- це опитувати, це перевіряти, це пояснювати, це означає "запалити" і таке
інше.
- Що ви думаєте про сучасні так звані елітні школи
у Києві?
- В більшості обдурювання. Чистої води. Туди збирають
дітей, щоб зробити безпечним і кращим їх побут. Про знання і мови бути
не може. Якщо вони Вам будуть розповідати, що вони перемогли там десь на
якихось олімпіадах, то має сенс з'ясувати, яким чином. І направити СБУ
чи податкову інспекцію, озброєну новим Податковим Кодексом, щоб з'ясувати,
яким чином учні виграли. Вони не хочуть навчатись. Вони зрозуміли, що життя
можна завоювати зовсім іншим способом (перерахування втомлює). Школі потрібно
їх утримати: сенс приватної школи в іншому.
- Чи потрібно міняти шкільні програми в Україні?
- Був такий анекдот (дія відбувається у публічному
домі), коли Рабіновичу відповіли: "Потрібно міняти не стільці, а жінок".
При чому тут програми? Програми ні при чому. Потрібно спочатку встановити
аксіоматику школи (що школа хоче). А коли буде зрозуміло, що вона хоче,
програми з'являться самі собою. Звичайно, програми потрібно змінювати,
та це не перше питання. Це все одно що задати питання, чи змінювати системи
тренування футболістів. А кого ви набрали? А хто у вас тренер? А чого ви
хочете? А так говорю про футбол, бо у футболі розбираються всі (як і у
педагогіці, медицині, політиці). Справа не у програмах. Той хто каже, що
програми не сучасні, у шкільній справі нічого не розуміє. Шкільна справа,
- хто в неї влазить? Ось був мій ювілей, і мене називали великим вченим
зі шкільної геометрії. За щось вихваляли, бо між словом учений і геометрія
стояло слово з теплих помиїв - школа. Потрібно бути спеціалістом зі шкільних
справ. І навіть мною шановані автори говорять: "Повинен вам зізнатись,
Ісааку Аркадійовичу, що я жодного разу не стояв за шкільною кафедрою".
І потім, коли вирішується питання, що це таке, потрібно бачити клас, потрібно
зробити екзамен. Є ти і клас. Всі питання вирішуються екзаменом. І так,
щоб навіть не міліціонер стояв біля кожної парти, а спецназівець з групи
"Альфа", щоб ніхто не списав. Якщо говорити серйозно, потрібно з'ясувати
правдивий стан справ, бо ми часто обмануті у оцінках. Так що справа не
у програмах. А потім, коли буде встановлено, потрібно зібрати достойних
спеціалістів (отих стовпів аксіоматики), - вони скажуть, що вони хочуть
зробити. Не грати в науку, не грати у сучасність, а грати в те, що дозволить
дітям отримувати задоволення від навчання. І тренувати їх у питаннях тактики
бою: що таке важка робота, задача, науковий реферат, як отримати результат.
- Чи вірите ви у перспективи належної підтримки
освітян в Україні? Щоб учителю кланялися при зустрічі і платили гідну зарплату?
- Ні.
- Добре відома фраза з "Маленького принца" "Ми
відповідаємо за тих, кого приручили", певною мірою перегукується з Вашою
відповіддю. Цим спекулювали і спекулюють.
- Ми взагалі відповідальні, ми тільки і робимо те,
що ми відповідальні. Коли вони будуть відповідальні за нас (ті, які нас
приручили)? Взагалі дуже легко нам навісити обов'язки. Ми, вчителі, з інтелігенції
найнужденніші, найбезправніші, найзнедоленіші. І нас годують іграми: а)
Відмінник освіти, б) Заслужений учитель України. Тепер ще з'явився Народний
учитель України. Пенсії у нас всіх - два рази на речовий ринок сходити
(якщо хочеш жити по-людськи). Це всім відомо, і це сумно. Бо якщо ти став
педагогом за покликанням то, на відміну від усіх спеціальностей, ти - найщасливіша
людина. Бо наша спеціальність з людьми: ми як актори. Так, педагогом потрібно
народитись. І справжній учитель ніколи не кине своєї професії. І журиться,
і тому, вийшовши на пенсію, часто прямує у могилу. Ми вмираємо стоячи.
Є і таке, - якщо ти народився учителем. А це… Сьогодні я не можу назвати
навіть п'ять людей, які народились учителем (фігурально).
- Що ви думаєте про феномен Перельмана, який відмовився
від одного мільйона доларів?
- Це запитання не за адресою. Просто як людина, я
відповім. Він у іншому світі живе, який не зрозумілий не те що нам, а колегам.
Вони не розуміють, що можна жити в іншому світі. Його багатство - це зовсім
інше. Тому це інший вимір. А із нього роблять привід для розмов. І той,
хто говорить, це - "дешевка". Нема про що говорити - це не привід для розмови.
Здається, що це глибокодумно, а насправді це дурниця. Він взагалі по-іншому
мислить - це геній. Там все по-іншому. А ми хочемо на нього натягнути наші
уявлення.
- Чи популярна геометрія у нинішньому світі нарівні
з нанотехнологією, комп'ютерами тощо?
- Ні. Це школа, а школа ніколи не була популярною.
Це мистецтво навчання. Його заміняють тим, що ви сказали. Бо все це доля
педагогічних кастратів.
Сприйняття сучасності
- Чи ваші діти пішли Вашими стопами?
- В якомусь сенсі так. Бо дочка - вчителька англійської
мови. І син закінчив мехмат, але пішов у іншу область, де застосовує уміння
думати і працювати.
- Як ви сприймаєте сучасну Україну, які у неї перспективи,
на Вашу думку, політичні, економічні, міжнародні?
- Я приймаю зараз Україну як період після помаранчевої
революції.
- Чи є у вас хобі, крім геометрії?
- Та скільки завгодно, - це і театр, і мистецтво,
і спорт (незважаючи на вік). І любов до класики (особливо у музиці, і до
джазу, і до шансону, і до блатних пісень: музика займає велике місце серед
моїх захоплень. Якщо б Ви подивились ті альбоми з живопису, які у мене
є. Я не думаю, що у Києві буде і п'ять людей, які мають таку колекцію альбомів.
- Як Ви ставитесь до олімпіадного руху?
- Дуже добре і дуже погано. Дуже добре, бо це потрібно.
Але повинно бути відділено від школи. Погано, бо воно не відділене від
школи, і служить в руках функціонерів засобом оцінки роботи учителя, який
до цього може не мати жодного відношення. Олімпіадний рух став популярним,
бо на ньому можна зіграти в оцінку школу, а це не значить, що якщо у школі
є переможець олімпіади, то вона добре навчає. У класі є 30 осібк. Припустимо,
що з них п'ять - олімпіадники. Та решта теж хоче навчатись, і потрібно
про них не забувати. А зручніше працювати з олімпіадниками: ти на очах,
тебе любить адміністрація школи, району, міста, села. І знову обман. Крім
того, є діти, які не схильні до цієї гри, як у преферанс. Бо це гра - часто
азартна, яка багато у чому нічого спільного з майбутньою наукою не має,
і не готує майбутніх учених. Це не значить, що вона погана, - вона інша.
Знову непрофесіоналізм. І це кажу я, у якого є перемоги на міжнародній
олімпіаді моїх учнів, які входили до збірної України. На Україні таку задачу
першими отримали я і Ясинський з Вінниці: мою авторську задачу прийняли
на ХХVІІ Міжнародну Олімпіаду.
- Чи розуміє держава (у обличчі міністерств і інших
відомств) значущість Геометрії?
- Ні. Але, завдяки певній діяльності, це питання
зрушилось. Одна з моїх книжок з геометрії називається "Геометрія на барикадах".
Це питання набагато складніше. А до геометрії погано ставляться, бо вона
шкільна наука. А викладати не вміють. У математику можна гратись, а геометрію
потрібно вміти викладати.
- Як можна відділити олімпіадний рух від школи?
- Запросто: не казати, яка школа краща. І все. Потрібно
не проекціювати успіхи олімпіадників на успіхи школи. Навіть не згадувати
про це: це лише олімпіадний рух. Петербуржці сильно сказали: "професійні
гуртківці". Вони кажуть правду.
- Чи є у Вас сьогодні послідовники?
- Є, - це Русанівський ліцей, це викладачі 145-ї
школи, це мій семінар "Як стати суперучителем". Мабуть, у кожному
місті є ті, хто вивчає геометрію за Кушніром. А їх небагато, через те що
це складно, бо потрібно знати предмет. Просто це інша геометрія, на інших
принципах. Набагато більше у Росії, куди мене запрошують. Шкода.
- Як довго триває процес збору матеріалів для книги?
Як швидко вона пишеться? Ви працюєте за виробленим ритмом чи спонтанно?
- Швидше спонтанно. Є замовні книжки - наприклад,
підручники. Чи, наприклад, книжки, які видавало видавництво "Астарт" (не
лише з геометрії). А є мої книжки, такі як "Повернення втраченої геометрії",
"Тріумф шкільної геометрії", "Геометрія на барикадах". Я викладаю вже півстоліття.
У мене стільки тем, що я міг би їх видавати щомісяця. Але для цього було
б потрібно, щоб біля мене сиділи секретарі, асистенти, помічники. Тому
у мене багато друкарських помилок, але вони оригінальні, - ці книжки, -
майже ніхто у світі не займається шкільною геометрією. А якщо займається,
то не настільки, щоб я у нього навчався. Жаль, я б хотів. Геометрів багато,
та шкільною геометрією ніхто не займається. Бо це школа - одиниця, яка
зневажається в душі, хоча з неї все починається. Найскладніше для мене
у книзі - це перевіряти, вичитувати (бо це вимагає штату). Мені допомагають
у цьому мої учні, студенти, вчителі. Деколи, я відраховую частину гонорару
їм. Якщо взяти будь-яку мою книжку (наприклад "Тріумф шкільної геометрії"),
погляньте на зміст. У якої нормальної людини є такий зміст: назустріч коханню,
блискавки у рівнобедреному трикутнику, як із кулі зробити снаряд, задача
у мільйон доларів, принадлива карколомність площі трикутника, формула як
сюжет для детективу? Емоція вище за науку. Тій малій кількості, яка хоче
навчатись, це є додатковим стимулом. І, впевнений, що це допомагає олімпіадникам,
бо задачі серйозні.
- Перші книжки, мабуть, писались довше?
- Перша книга видавалась 21 рік. Перша книга була
сирою, дитячою. Я виріс після неї, - у мене вище зараз результати, ніж
у 25, 35, 45, 55, 60, 70 років.
- Ви друкуєте на машинці?
- Ні, я пишу ручкою, - Паркером. Далі я віддаю рукопис
до редакції. Мені так зручніше. У мене запитали в одному інтерв'ю: "У чому
полягає Ваша мрія?". Я відповів: "Щоб муза не пішла" (у мене з нею інтимні
відносини. Адже все, що я пишу - це вигадки на фактажі. Це не переспів,
це все вигадки, і щоб вигадати це все, потрібен його величність талант.
Будемо думати, що такий талант саме на шкільну геометрію у автора є. Та
це, скоріше, скажуть читачі: подивіться, що вони кажуть у відгуках.
- Так, і тиражі по нинішній час чималі (від 3000
екземплярів і вище).
- Ні, малі. На нинішній час, - так. І мої книжки
купують. Причому, у мене крадуть. Пишуть без посилання на моє ім'я. Мені
показували - в Росії видають книжки. Я можу зараз Вам показати (я не хочу
скандалу), як у сучасному шкільному підручнику, -виданому, - десятки сторінок
передрані з моїх підручників. Я не хочу дискредитувати автора, - тим більше,
часто вони мої учні.
- Чи видаються Ваші книжки в інших країнах?
- Так. Є книжка, яка видана у Кореї корейською мовою.
Росія зараз збирається видати мої книжки, - мало не всі. Та, оскільки це
гроші, я скажу чи вона видала, коли я книжку буду тримати в руках. Я знайшов
зовсім інший підхід до вивчення стереометрії (геометрії у просторі). І
прагну видати власний атлас кубічних пірамід. Це просто прорив у шкільній
стереометрії. Якби держава була б у цьому зацікавлена, то це привід для
серйозних розмов. Я маю намір викласти у журнальних статтях цей зовсім
новий підхід. Для того, щоб у цьому пересвідчитись, потрібно подивитись
книгу, прийти на семінар. Та знову-таки це нікого не цікавить. Будуть займатись
чим завгодно, крім, цього.
- Що, на Вашу думку, робити з "двійочниками"?
- Потрібно їх не чіпати. Потрібно не думати про це,
- потрібно думати що робити з відмінниками. Тоді дуже легко вирішиться
питання що робити з "двійочниками". Справа не у "двійочниках", а
справа у відмінниках. П'ятірка (або 12 балів) мають бути переконливими.
До речі, тести - річ хороша. Але потрібно ж диференціювати: не можна ж,
щоб був однаковий тест на мехмат і у легку промисловість. А така зрівнялівка
призведе до плачевних результатів. Як я не був проти ВУЗів і їх хабарницько-необ'єктивних
екзаменів, але зразу впав рівень математики. А мені потрібно думати про
конкурсну математику. Як же це не розуміти? Але заперечать, - як же сільські
діти, в яких немає репетиторів.
- Які б рекомендації Ви б дали молодим викладачам,
які відчувають покликання педагога?
- Порада проста: не зупинятись навчатись. Цю фразу
знають усі, але рідко хто її дотримується. Я навчаюсь увесь час. І це моя
тяга. Я і відпочивати не вмію по-людськи. Беру з собою чемодан книжок.
І отримую іноді результати хороші після відпочинку. Тому порада, - працювати.
- Як Вам вдається зберігати таку хорошу фізичну
форму і працездатність?
- Це нормальна форма. Просто я дотримуюсь нормальних
правил інтелігентної людини. Природно, все це від Бога. Та взагалі за цим
всім стоїть моя колосальна насолода життям завдяки геометрії. Я отримую
такі потужні емоціональні потоки підживлення, які мені створюють просто
чудовий настрій. Улюблена справа дає все. У мене завжди були конфлікти
з адміністрацією, які адміністрація завжди програвала. Тепер я працюю там,
де мене дехто любить. Мене часто запрошують до Москви, і я їду. Часто сам
намагаюсь щось організувати. Але це складно, бо викладання геометрії не
схоже на звичайне викладання.
- Чи не страждала Ваша сім'я від Вашої відданості
роботі?
- Ні, вони у мене самі всі такі. Я був і є прикладом
для них. Сім'я і близькі все одно понад усе. Внуку улюбленому зараз приділяю
увагу. За всім має стояти розум. Він диктує, що у даному випадку все кидаєш
і займаєшся цим. Якщо зараз потрібно бути з сім'єю, значить потрібно бути
з сім'єю.
- Чи є у Вас улюблені учні і вчителі?
- Ті, кого б я наслідував… У мене є книга "Геометричні
спогади". У ній згадані вчителі, у яких я навчався, - у кожного чомусь.
Але геометрії, як панацеї (я зараз читаю лекцію "Геометрія як панацея"),
там ніколи не було: це все придумав я. Я навчався їхньому ставленню до
справи, я навчався їх захопленості, я навчався їхньому вмінню дружити,
їх порядності. Було захоплення задачами. Але вибудовувати з цього теорію,
- як вибудувана у мене, яка зветься шкільною геометрією… Вона не виходить
за межі шкільної програми. Та щоб за нею навчати, потрібно багато знати.
- Яке ваше ставлення до українських вчителів геометрії?
- Я шкодую, що не можу навчити вчителів України,
своїх колег, викладати геометрію так, як я її бачу. Вони багато втрачають
через це. Хоча б тих, які хочуть (хай їх буде 5%). Часто приходять молоді
люди до мене на семінар і швидко ідуть. Бо вони хочуть швидко і на дурняк.
Такого не буває. Мій семінар безкоштовно працює вже 20 років щосереди о
16:30 в Університеті ім. Грінченка. Жодного разу його не заохотили, ніхто
не здивувався, як самі люди приходять (їх не заганяють). Слава Богу, хоч
ставляться з повагою. Держава не цікавиться цим феноменом. Лише: "А, Кушнір,
- знаємо-знаємо, - геометр". Я такий геометр як алгебраїст: я шкільний
учитель.
Андрій Білий, Віталій Йосипів, Київ