"Дуже багато українців купилися на нав'язаний комплекс меншовартості" - роздуми представника сучасного покоління інтелегенції Тараса Малковича на тему освіти та культури.
Тарас Малкович народився 15 січня 1988 року в Києві. Поет, перекладач. Навчається на романо-германістиці Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка. Публікувався у всеукраїнській літературній періодиці та мистецьких веб-ресурсах. Автор ідеї та упорядник антології "Сновиди".

- Тарасе, як давно ти пишеш вірші?
- Пишу з 5 років, тато мені колись зробив оригінальний подарунок на мій перший шкільний клас - видав мені збірочку двадцятьма примірниками, де було шість віршиків

- А у тебе є муза або щось, що тебе надихає?
- Радше щось, ніж муза. Взагалі, досить скептично ставлюся до думки, що можна визначити ЩО саме надихає. Тобто, якщо є ХТОСЬ, то визначити це легше, але надто багато речей лягає в категорію ЩОСЬ

- А чому ти обрав переклад, а не літературну творчість?
- Тим самим завжди скептично ставився до факультетів штибу "літературна творчість", бо навчити писати - це навіть не навчити писати, це щось до непристойності абстрактне і його не можна навчатися.

- А чи можна навчитися перекладу, особливо, якщо він художній?
- Можна, але тільки якщо викладачі самі говорять і зацікавлені у мові перекладу, якої навчають

- Ти швидше навчився від когось, чи ти міг це якось сам від себе?
- Веду до того, що на моїй спеціальності часто навіть від деяких викладачів можна почути питання до мене: "Скажи, як це слово перекласти українською, вилетіло з голови".
Бо на спеціальності "переклад" потрібно чітко усвідомлювати необхідність кадрів, які говорять українською, думають українською, відчувають українську, володіють нею так, щоб самим бути задоволеними їхніми перекладами українською з інших мов.

- Ти плануєш і надалі бути перекладачем?
- Мене здавна цікавила лінгвістика - я малим грався словами дуже часто, і ті каламбури з часом примусили мене прийти до логічного самозапитання: "А як це зазвучало б іншими мовами?"…Звісно, планую. Хоча, як кажуть у Карпатах, "чоловік мислит, а Бог крислит" - тому скажу тільки, що ХОТІВ БИ НАДАЛІ ПЕРЕКЛАДАТИ

- А чи задоволений ти якістю освіти в Україні, чи є таке місце, яке б ти вважав ідеальни для навчання взагалі або для вивчення перекладу?
- Освіта у нас загалом повинна бути набагато україноцентричніша, ніж зараз. Незважаючи на те, що переклад - це апріорі дисципліна якнайміжнародніша, відправним пунктом все одно має бути наша українська мова, наша справдешня, не роблена, не шароварна українська культура, про яку в перекладі з інших мов українською негоже забувати.

- А як ти взагалі оцінюєш ситуацію з українською мовою в Україні Що з цим можна було б зробити? Що конкретно ти робиш для цього?
- Ти автоматично підводиш мене до самовихваляння Конкретно я залучаюся до перекладу (субтитрування) різного фестивального кіно, намагаюся довести глядачам, що українська мова сучасна, жива і схильна до деталей, бо дуже багато українців купилися на нав'язаний комплекс меншовартості і не вважають українську мову, скажімо так, повнокровною.
До оцінки мовної ситуації: буквально кілька днів тому мав щасливу нагоду подивитися один з випусків українського варіанту шоу "інтуїція", яке вів Олександр Педан, і в якому брала участь дуже гарна і приємна україномовна студентська пара. Вони говорили розумно і дотепно, і дотепи ті були зоовсім іншого штибу, ніж атмосфера дотепності у російських шоу. Був інший настрій всієї передачі. Дуже доброзичливий, щирий настірй. І що тішило найбільше, у такому україномовному середовищі усі люди, які говорили у цьому шоу, говорили українською, або говорили першів кілька слів російською, а потім переходили на українську. Уся справа у створенні середовища. В Україні надто довго створювали зовсім чуже для України середовище, ось і виросла Україна якоюсь такою чужинкою самій собі.

- А як ти оцінюєш рівень культури?
- Люди у нас надто зосереджені на собі. Вони не помічають інших людей, світу навколо себе. А в умовах такої байдужості не може культивуватися той рівень культури, який повинен би визріти на 20-му році незалежності будь-якої країни.

- Тобто заважає лише байдужість? І вся справа в ній? Тоді інше питання: як потрібно виховувати, щоб не було цієї байдужості?
- Звісно, що не лише. Але, насправді, саме байдужість найлегше побороти на шляху до тієї культурності, яка складе про нас для світу приємнішу картину. На жаль, кожна людина має сама в собі побороти цю байдужість, і методи для кожної людини мають підбиратися "під себе", тому не можу вичерпно відповісти на це питання.

- Як боришся ти із нею?
- Намагаюся не підпускати її до себе, бо побороти її буде дуже складно. Це як хвороба, ліків від якої ще не винайшли. Специфічна хвороба нашої нації.

- Які три складові культурної людини?
- Уникну цього питання так: стільки країн, стільки й культур. І певна складова кльтури людини, приналежної до однієї нації, може бути навіть образливою для націй інших.

- Як ти себе розвиваєш культурно?Взагалі, як ти оцінюєш можливості українців, я маю на увазі, чи це доступно якось просвіщати себе, і як це можна робити, окрім інтернету і книжок?
- Можливості українців, насправді, безмірні. Доступ до всіх інформацій наразі вільний, і це дуже тішить.

- А якщо брати пересічного українця, який живе у маленькому або середньому містечку
- Ідеально було, якби українці знімали кіно про своїх культурних діячів, як це роблять режисери з інших країн. Ось щойно глянув фільм про Джона Кітса, Bright Star - як фільм не вразив, але я багато чого дізнався про Кітса, чого досі не знавю

- Ти б хотів втілити це сам? Я маю н а увазі, зняти фільм або бути продюсером, наприклад, або щось подібне?
- Поки що це, радше, схоже на свроєрідну мрію ідіота, але хотів би.
 

- Є ще якісь подібні мрії?
- Шкодить дуже замріюватися, бо забувається реальність і залишається повна незреалізованість. Люблю все робити дуже повільно і поступово, малесенькими кроками.

- Ти багато вже встиг зробити?
- Дуже мало, як на мій вік. Але не скаржуся :)
 

- Розкажи про це більш детально.
- З якихось особистих справ, зумів умовити 80 українських письменників розповісти найсокроовенніше - власні сни - для антології "Сновиди", яка вийшла минулого року.

- Ти повністю керував цим проектом?
- Звісно, до деяких письменників я сам не наважився б звернутися. Тому робив це спільними зусиллями з моїм татом, Іваном Малковичем. Але з більшістю, все ж таки, говорив сам.

- Ти б хотів цим і надалі займатись?
- Чим? Укладанням антологій?
- Так

- Ну це ж таке, мусить бути якась тематичність. Хоча, я не прихильник "штампування" таких речей. Я радий, що з допомогою всіх причетних вийшла ця антологія і сприймаю її як щось таке, що не варто доповнювати чимось подібним.

- У тебе є якісь нові ідеї?
- Наразі пишу диплом, тому всі ідеї стікаються туди. Пишу про відтворенння губних змикань у перекладі фільмів українською. У нас ця тема геть недосліджена, але окремі стрічки і без того вмудряються дуже вдало укладати. Справді. Я, як глядач, дуже цим задоволений.

- Дуже дякую за відповіді, Тарасе!
- Нема за що, сам був радий.
 

Наталія Головіна