Зранку на Майдані у Києві розповсюджували помаранчеву символіку, газету “ТАК!”, встановлювали агітаційні палатки.
Напевно, тому що 22 листопада – робочий день, людей у першій половині дня було мало. Ситуація з кількісним наповненням змінилася, коли десь по обіду стали приїжджати регіональні делегації. У цей час на площі, через радіомережу, транслюють пісні часів помаранчевої революції.

О 16:00 народ, потроху стікається до місця події. На великих екранах демонструють кадри минулорічних виборчих баталій, невдалі промови В. Януковича і його дружини, специфічні гумористичні вислови С. Ківалова.
О 16:40 розпочинається концерт. Співають Д. Гнатюк, А. Пономаренко, гурти “Хвилю тримай”, “Тартак”, “Гринджоли”, “ВВ”, “Океан Ельзи”. Ведучий постійно нагадує натовпу, які слова найчастіше лунали восени 2004 р.: Революція – Київ - Майдан – Україна; закликає до єдності і переосмислення минулого.
О 18:00 після молитовного заходу, відбулася найбільш очікувана подія – польові командири і лідери коаліції “Сила народу” виступають перед народом зі звітом, а також з доповіддю про плани на майбутнє, які чомусь не були реалізовані досі. М. Томенко, Ю. Луценко, – ключові особи у першій частині мітингу. Акцент на важливість виборів 2006 року чітко лунає у промовах. Віталій Кличко чомусь говорить тихо і невпевнено.
О 18:45 з?являються ключові особи: Ю. Єхануров, А. Кінах, О. Мороз, Ю. Тимошенко.         О. Мороз зачепив проблему єдності дій помаранчевої команди (Ю. Тимошенко і В. Ющенко, зокрема), нерозкриту справу Г. Гонгадзе. Виступ сприймався важко, оскільки колона барабанщиків стала пробиватися у перші ряди. Їхній ході завадили, хоча як саме невідомо.

Виступ Ю. Тимошенко можна назвати апофеозом Дня Свободи. До цього часу на Майдані зібралися вже всі бажаючі, які у повній тиші слухали, що скаже лідер БЮТ. У красномовності Юлії Володимирівни глядачі переконалися і цього разу. „Розправте плечі, підведіть очі” – головний заклик Тимошенко. „Я хочу спростувати чутки, що я проти Ющенка. Це Президент, якого я разом з вами намагалася привести до влади. Чи можу я після цього зганьбити хоч один день його життя?”
Розкол у команді пояснюється так: „Ви що думали, що 18 000 чиновників прийшли на різні щаблі влади бездоганні і всі з добрими намірами. Та ні!!!”
Стосовно можливого повернення на прем'єрське крісло, пані Юлія зазначила: „Як колись мене переломили під час мого віце-прем'єрства ТИМЧАСОВО, так і зараз ТИМЧАСОВО я не можу закінчити своєї справи”.
Значення помаранчевої революції, на її думку, є дуже великим, оскільки: „Йшла боротьба не за титул, йшла боротьба за сотні міліардів доларів, які ніхто не збирається дарувати колишній корумпованій владі”.
Як і перед виступом Ю. Тимошенко, так і після його закінчення натовп скандував: „ЮЛЯ! ЮЛЯ!” Чого варте лише те, що колишнього прем'єр-міністра винесли на плечах її однопартійці.

В. Ющенко вийшов на сцену з родиною. Проте емоції від попереднього виступу ще не вгасли, тому Президент різкувато зазначив: „Коли Ви припините кричати Юля, я продовжу”. 49-хвилинний доклад, який прочитав лідер помаранчевої революції, був насичений цифрами, торкався усіх сфер політичного і суспільного життя. Говорилося про здобутки зроблені за рік і про плани на майбутнє, давались чергові обіцянки, які будемо сподіватися все ж таки виконаються у 2006 році.
На Майдані були не лише помаранчеві прапори, але й прапори БЮТ, „Пори”, СДПУ, Соціалістичної партії, ПРП і ін. Здавалося, що не прийти на річницю революції, вважалося правилом поганого тону для політичних партій. Саме тому Президент говорить: „Давайте не перетворювати Майдан на парламентські вибори 2006 року”. У кінці виступу В.Ющенко приніс присягу, став поміж родиною і Ю. Єхануровим для співу гімну України.
Проте утримати увагу публіки Президенту не вдалося. Після 15 хвилин, Майдан потроху став розходитися. Можливо це пов'язано з тим, що виступ був прочитаний з паперу, а не сказаний напам'ять від себе.

Ю. Тимошенко грала на настроях мас, В. Ющенко на фактах. Проте останній не зміг їх донести до народу, відтворити духу Майдану, чого так очікували від нього колишні революціонери у День свободи. Тому часто учасники мітингу говорили: „Майдан не той, що був минулого року. Немає віри, єдності духу”.
Примирення двох керманичів української держави так і не відбулося. Символічне привітання Президента до присутніх на сцені, не носило змістовного наповнення.

Річниця помаранчевої революції завершилася. Чогось нового ніхто не почув, проте можливо, коли є менше надій, потім набагато менше рівень розчарування?