Чому письменники першими підносять прапори революцій

Недарма вважається, що митці – особистості неординарні, особливі, а може, і взагалі дивакуваті. У їхніх очах відбивається інакша реальність, і, хоча ми часто отримуємо величезне задоволення від неї під час прочитання заворожуючих творів; коли стикаємося із письменниками у житті, можемо сприймати їхню поведінку неадекватною. Так, дії геніїв людство загалом осмислює ще довго після їхньої смерті. Згадаємо відкриття Леонардо да Вінчі; Жуля Верна, які він викладав у своїх творах, адже і досі інженери всього світу мучать свої голови, розгадуючи секрети, залишені у спадок однією людиною із далекого минулого.

Так само і в громадському житті. Саме митці найглибше проникають у душі людей, вони найперші вирушають назустріч змінам. Дійсно, саме люди мистецтва запалюють серця непокорою перед несправедливою або й жорстокою владою, що вже й казати про різноманітні протести та демонстрації. Тим, хто знаходяться Ћна олімпіЛ держави, варто прислухатися до мови митців, адже вони на крок вперед від суспільства. Таким чином можна досить оперативно реагувати на ті чи інші соціальні процеси (згадаємо лише культурні стратегії Російської імперії та СРСР, які завжди тримали митців у своїх нещадних пазурах, а от Автро-Угорщина ставилася лояльніше до культурних процесів, що засвідчувало її слабкість як імперії, на відміну від попередньо названих країн).

Доказом далекоглядності письменників можуть слугувати не лише наукові гіпотези, що підтверджувалися пізніше науковцями, але й такі роботи, як, до прикладу, геніальні твори Ліни Костенко. У них відображається загальний настрій людей тих часів, що можна сказати про доробки усіх шістдесятників і не тільки. Однак, не можна стверджувати, що у таких творах є лише відображення суспільної думки. Потрібно пам’ятати, якою деформованою вже була свідомість Ћрадянською людиниЛ, яка мусила думати як вимагалося, щоб елементарно продовжувати своє існування. Причому лещата Радянського Союзу вже настільки довго стискали мізки, що багато припиняло відчувати біль від них. Такі твори, як поезії та поеми Ліни Костенко, пробуджували (і роблять це зараз) внутрішні порухи у свідомості людей, примушували ті думки, які роїлися десь непомітно в розумних головах, виходити назовні, почуватися вільніше – знаходився той, хто сміливо виголошував їх уголос!

Художня реальність – також дійсність, тому для її створення необхідно осягнути головні закономірності справжньої реальності (звернімо увагу, що осягнути легше, ніж винайти нове). Це свідчить не лише про неймовірний розумовий потенціал письменників, а й про можливість мислити інакше, більш узагальнено, по-філософськи.

Юлія Лопатюк, КНУ ім. Т. Шевченка