Формування нації: вільномислячі новатори чи несвідомі споживачі?

Освіта. Хто потребує сьогодні освічених людей? Насамперед – це сама держава. Логічно буде вважати, що саме влада повинна опікуватися рівнем освіченості громадян, адже лише освічена нація здатна збудувати сильну державу, яка може бути достойним конкурентом на світовій арені іншим, передовим країнам. Але яку ситуацію ми бачимо сьогодні? Українська освіта переживає трансформацію. Кожного року видається безліч нових наказів Міністерства Освіти і Науки України, які мали б покращити теперішні реалії. Чому ж це не стається? Можемо сміливо припустити, що головною проблемою сьогодення є невизначеність кінцевої мети, а відповідно непослідовні та половинчасті дії у намаганні реорганізації освіти загалом. Немає чітко поставленої мети, а, значить, немає структурованої програти дій, яка б складалася з певних кроків – етапів переходу. Ми – українці, хочемо бачити нашу державу серед найкращих країн Європи, а тому хапаємося за кожну можливість змінити щось «наше» на закордонний взірець. Звичайно, ми мусимо враховувати багатолітній закордонний досвід, в цьому немає жодного сумніву, але ми не можемо прилаштовувати випадково вирвані частинки пазлів з їх системи, бо вони не підійдуть нашій картині. Мусимо працювати системно.

На разі бачимо до чого призвело впровадження болонського процесу у вишах. Він набув «української трансформації» і зараз кожен ВНЗ працюючи за «болонською» системою, часто не дотримується принципово необхідних критеріїв першого. У кожного своя правда і такий самий «особливий» болонський процес. Не маємо загальнодержавного зразка, який, вважаю, міг би впорядкувати стихійний освітній процес. Натомість маємо багато проблем і системних неточностей. Незалежне оцінювання знань, яке було впроваджене задля подолання корупції при вступі абітурієнтів у ВНЗ, дійсно забезпечило об’єктивну оцінку знань і вмінь випускників, але залишається система поза конкурсного зарахування. Про яку об’єктивність тоді можемо говорити?

Говорячи про освіту в Україні, не можна не згадати про «Велику політику» і її безпосередній вплив. Освіта нації стала сьогодні полем битви для представників різник політичних сил. Отож переглянемо останні новини: Міністерство Освіти і Науки України своїм наказом за 18.09.2009 вводить нову квоту для зарахування абітурієнтів поза конкурсом, яка «не  повинна  бути менше 25 відсотків обсягу державного замовлення   з   кожного   напряму   підготовки   (спеціальності), доведеного вищому навчальному закладу»; в свою чергу, Прем’єр-міністр Ю. Тимошенко доручила міністру І. Вакарчуку «вжити заходів… з метою забезпечення учасників зовнішнього оцінювання, які навчалися в загальноосвітніх закладах мовами національних меншин, під час тестів текстами мовами національних меншин», хоча ще недавно позиція уряду була чіткою: з 2010 року усі абітурієнти без винятку повинні складати тести українською. Позиції і принципи змінюються так само легко як напрям  вітру. Неможливо розглядати питання освіти поза контекстом політики. Можемо тільки припустити чим не догодили українським політикам такі дисципліни, як історія України чи політологія, вивчення яких також відмінили. Мало того, що середня освіта повністю різниться з вищою – учні приходять у доросле життя зовсім не підготовленими і самотужки повинні опановувати незнайомі дисципліни з нуля, бо їх програми розраховані на базові знання з конкретної дисципліни. Середня і вища школи відірвані одна від одної і від життя загалом. За чотири роки бакалаврату молодий політолог знатиме безліч теорій, про те, як «має бути», але жодної практичної навички не отримає. Безглуздо вимагати в нього хоча б написання аналітичної статті, бо теорія без її застосування на практиці не цінується, адже нікому не потрібні такі фахівці, яких ще треба навчати, беручи на роботу. Тому молодий спеціаліст, виходячи з вишу, має за спиною лише теоретичне уявлення про те, чим має займатися все подальше життя. Такій молодій людині нічого запропонувати на ринку праці. Не дарма роботодавці вимагають принаймні два роки стажу за спеціальністю, а де його взяти?

Освітня політика в Україні спрямована на виховання нового покоління – людини, яка не здатна критично думати і сприймає світ таким, яким його подають інші: політики, «експерти» через ЗМІ, нав’язують свою думку, а ми будемо покірно вірити і не припускати іншого варіанту розвитку подій. Молода людина, яка не вивчала основ політології чи історії власної держави не зможе адекватно розібратися в тому, що відбувається навколо неї в суспільстві. Яку позицію зайняти, що думати про неоднозначні та суперечливі події в історії та їх відбиток сьогодні…Бачимо, як поступово вирощується нове суспільство – політично неосвічене й національно несвідоме і, як наслідок, ? покірне.

Для влади ідеальний громадянин той, який не вміє мислити, бо такими людьми легко керувати. От така проста логіка. Отож подумаємо про це зараз, бо потім може бути пізно…
 
 
 

Ганна Гаврилів.